і ось став доступним унікальний текст, написаний Євдокією Решетник (дякуюємо В. Корнєєву):
Євдокія Решетник. "Моя Оленіана"
пару фрагментів звідти....
Холодної зими 41/42 р. в окупованому німцями Києві я працювала в Червоному Хресті у відділі допомоги нужденним ученим. Але всі відділи чи не головним своїм завданням мали допомогу полоненим червоноармійцям, зосередженим у великому Дарницькому таборі. Збирали одяг, продукти і передавали в табір. Працювала кухня.
почитайте.... залиште коментар. дякую.Мій бокс був перший у лівому ряду, О. Теліги — останній у тім же ряду, біля «діжурки». Всіх боксів у ряду десь наче з десяток, не до рахуби тоді було. У мене склалося враження, що тримано там кандидатів у смертники. Я теж пройшла тоді понад краєм безодні, але заціліла, дякувати двом добрим людям, які поручились за мене, що я не «комуністка, залишена зі спецзавданням».
Це біологи Парамонов (порятував українську оперу, будинок Академії навпроти та інші, вказавши, де закладено більшовиками вибухівку; помер у Австралії) та Шарлемань (за кілька днів до арешту він попередив мене: «говорять, у Червоному Хресті засіла більшовицька агентура»; помер у Києві).
А доносів на мене був цілий стос, дехто з авторів ще живий, — слідчий показував мені і дивувався, чому в мене так багато ворогів. Схоже, з його погляду, на відміну від емгебешного, це радше говорило на мою користь. Я пояснила, що була в інституті зоології безпартійним профоргом, і не всім завжди вгодиш із розподілом путівок та інших благ. І слідчий, теж рускаязичний, начебто пойняв віри, тож комуністична компонента моїх звинувачень відпала.