|
|
професор Юлій КРОЧКО Крочко Юлій Іванович — професор, теріолог, педагог, провідний фахівець у галузі екології кажанів Карпатського регіону, член Ради Українського теріологічного товариства, один з активістів Українського центру охорони кажанів та автор першої Національної доповіді про стан популяцій кажанів в Україні для EUROBATs. На цій сторінці вміщено дві статті, написані як спогади про колегу в рік, коли його не стало. |
|
Спогади про Юлія Івановича Крочка Життя цієї світлої людини — ціла епоха у розвитку закарпатської зоології та української хіроптерології. Все свої життя Юлій Іванович прожив на Закарпатті, присвятивши його викладацькій діяльності на кафедрі зоології Ужгородського університету, а кілька пенсійних років присвятив викладанню в суміжній Угорщині. Перша і головна особливість цього непересічного дослідника і педагога — його надзвичайно м'який, як для непосвяченої людини, характер і очевидна для всіх неприхована, природна і надзвичайно рідкісна наразі тактовність у всьому — у спілкуванні з колегами, у викладі наукових фактів, в рецензуванні статей і опонуванні дисертацій. Такі дослідники, як Юлій Іванович, є надзвичайно рідкісним явищем у нашому житті. Він ніколи не поспішав, проте все встигав, він ніколи не йшов напролом, але завжди досягав своєї мети, він був успішний в усьому, і це було і є прикладом для всіх, хто з ним мав справу: і в науці, і в педагогіці, і у робочих справах, і в сімейних стосунках. Його цінували і любили всі, і студенти, і колеги, і друзі. Попри його вимогливість до всього і невибагливість у власних бажаннях. З ним було добре і на парах в університеті, і в експедиціях, і на наукових круглих столах. А понад усе постійно згадується його м'який спокійний голос і його чіткі і знову ж таки м'які формулювання. Серед головних наукових здобутків Юлія Івановича варто назвати повнообсяжний аналіз фауни та екології кажанів Закарпаття. Завдяки цим дослідженням було здобуто унікальні дані про склад фауни, міграції окремих видів та особливості їхніх зимівельних скупчень, особливості репродукції та розподіл материнських колоній тощо. Якщо врахувати те, що для фауни Закарпаття відомі понад 90 % всіх відомих в Україні видів кажанів, і що саме тут представлені одні з найбільш потужних в Україні літовищ і зимовищ кажанів, буде зрозуміло, що знання цієї мало доступної для дослідників групи в такому багатому за складом фауни регіоні стало основою професійного злету цього фахівця. Проте чи не головним все ж був людський фактор: дослідницький талант Юлія Івановича, вміння здобувати та опрацьовувати матеріал, організовувати свою роботу та взаємодію з колегами стали ключем до успіху. Започаткування досліджень кажанів Закарпаття і шлях до визнання були непростими. За два-три десятиліття до перших помітних успіхів Юлія Івановича дисертацію про кажанів Закарпаття захистив Василь Абелєнцев (1949). Ним же було підготовлено і опубліковано повновагомий огляд фауни кажанів Закарпаття та зведення про кажанів України (Фауна України, 1956, том 1, вип. 1), побачила світ монографія К. Татаринова "Звірі західних областей України" (1956), захищена докторська дисертація І. Турянина "Звірі Радянських Карпат" (1972) тощо. Тоді ж було розпочато дослідження міграцій, у тім числі кільцювання кажанів. Проте, саме залучення до широкомасштабних кільцювань дозволило Юлію Івановичу увійти до когорти провідних теріологів, що серед іншого займалися і кажанами (І. Колюшев, К. Татаринов, В. Абелєнцев). Певний відхід В. Абелєнцева від дослідження кажанів (тоді Василь Ісакович розпочав вивчення хижих ссавців), з одного боку, а з іншого — набутий Юлієм Івановичем досвід у пошуку кажанів та дослідженні їхніх репродуктивних і зимівельних колоній, отримали своє логічне продовження у поширеній на той час ідеї вивчення морфофізіологічних індикаторів. Ця тема, вкрай популярна у той час в СРСР завдяки дослідженням акад. С. Шварца та його учнів, стала головною у дослідженнях Юлія Івановича, який добре знав матеріал і мав можливість робити масові збори кажанів у зимівельних скупченнях. З огляду на сьогодення, природоохоронна цінність цієї роботи була мінімальною, проте стан популяцій і пріоритети були іншими, годі казати про тогочасні стандарти. Все це результувалося у першій дисертаційній праці Юлія Івановича — "Морфологические и эколого-физиологические особенности популяций большой ночницы и обыкновенного длиннокрыла Закарпатской области" (Київ: Інститут зоології АНУ, 1970, 178 с.). У подальшому Юлій Іванович продовжив ці дослідження, проте розгорнув їх на масштаб усієї Закарпатської області і всієї групи (ряд кажанів). Протягом подальших років ним зібрано унікальний за обсягом матеріал щодо видового складу фауни та особливостей біології окремих видів. Ним, зокрема, досліджено динаміку зимівельних скупчень кажанів у печерах Закарпаття і фактично започатковано багаторічний моніторинг фауни, виявлено нові для фауни види (він був першим в СРСР, хто визнав і дослідив вуханя австрійського), описав до того відомі в Україні лише за випадковими знахідками кілька рідкісних видів (зокрема, довговуха нічниця) тощо. Врешті, Юлій Іванович наполіг на створенні дотепер єдиного в Україні кажанового заказника на базі печер і штолень в окол. с. Глибоке поблизу Ужгорода. Все це і багато іншого дозволило йому 1992 року захистити докторську дисертацію "Рукокрылые Украинских Карпат" (Київ, Інститут зоології НАНУ, 1992. 420 с.). Мені пощастило бути на тому захисті і допомагати готувати ілюстрації та документи до ВАКу, а одночасно багато спілкуватися у ті дні з такими корифеями, як Кость Андріанович Татаринов, Михайло Фотієвич Ковтун та інші. Окрім усього іншого, суто наукового, я бачив неперевершену тактовність Юлія Івановича при обговоренні різних наукових і технічних питань, а так само виразно дружні його стосунки з названими та багатьма іншими колегами. Щодо публікацій Юлія Івановича можна сказати, на жаль, небагато. Значну їх кількість він надрукував у місцевих виданнях і рідко радував своїми доробками центральні в Україні або СРСР видання. Більшість праць опубліковано ним у збірках матеріалів конференцій та місцевих виданнях, у тім числі Науковому віснику Ужгородського університету та його різноманітних попередниках, в яких я особисто дотепер плутаюсь (назви, роки, томи, випуски). Жодна монографія також не була підготовлена, проте Юлій Іванович, схоже, до цього й не прагнув. Він надзвичайно захоплювався викладанням зоології та суміжних з нею дисциплін і неодноразово відповідав на мої закиди про великі публікації, що його покликання — зовсім не наука, що він є педагог. Врешті, про це я багаторазово чув і тоді, коли працював в Ужгороді. Ці його слова стверджувалися як розповідями вдячних учнів і тепер доцентів та асистентів біологічного факультету УжНУ, так і книжками Юлія Івановича, написаними вже після захисту докторської, у тім числі практикуму із зоології хребетних та керівництва з герпетології... На жаль, не про кажанів. Єдине, на що мені вдалося вговорити Юлія Івановича, це три невеликі статті — про історію досліджень кажанів в Україні у першому випуску "Праць теріошколи" (1998) і два нариси у зведенні "Міграційний статус кажанів в Україні" (2001). Перелік вибраних праць проф. Ю. Крочка вміщено на окремій сторінці (>>>). Попри доволі скромну бібліографію, Юлій Іванович залишив величезний слід як у науці, так і в долях науковців. Ним створена доволі велика колекція кажанів, нещодавно описана на сторінках "Наукового вісника УжНУ", що зберігається в колекції Зоологічного музею рідного йому Ужгородського університету. Ним у співпраці з А. Волохом підготовлено кілька нарисів про кажанів до Червоної книги України. Він був незабутнім опонентом кількох захистів дисертацій та рецензентом більшості перших публікацій хіроптерологів "нової генерації", у тім числі й мене, і я добре пам'ятаю той доброзичливий тон рецензій, який варто було би перейняти іншим, незалежно від кількості висловлених зауважень. А ще мені запам'ятався захист дисертації Оксани Станкевич на спеціалізованій вченій раді при Чернівецькому університеті, на якому прозвучав вельми неприємний відгук одного неофіційного опонента не лише про дисертанта, але й рідні й дорогі Юлію Івановичу установу, факультет і кафедру, а заодно і про саму раду. Аби хтось і хотів би повірити тому відгуку, палкий виступ Юлія Івановича і вміння тримати марку своєї рідної фірми визначили успіх і ради, і установи, і дисертанта попри весь той негатив, що прозвучав з трибуни поважної ради. А ще хотілося б згадати про тих учнів Юлія Івановича, які є не лише на слуху, але й професійно продовжують ті справи, які вони починали у якості його учнів: Василь Чумак, Василь Ткач, Людвіг Потіш, Роберт Варгович та багато інших наших колег, добре відомих у своїх галузях, були і залишаються високо професійними учнями свого вчителя. Не все, звісно, було гладенько в місті, що має одну-єдину науково-освітню установу: були і чвари, і тихі конфлікти, був і непростий захист дисертації шанованого мною Олександра Мателешка, були певні "розклади" щодо кадрових питань на кафедрі, були і проблеми з "офіційними" учнями, яких довгий час Юлію Івановичу не дозволяли мати, поки не захистив докторську, а тому й не міг отримати звання професора. Було й багато іншого, нам мало відомого, у тім числі шокове для всіх звільнення Юлія Івановича, про що згадує у своїх спогадах Людвіг Потіш....
У мене на пам'ять залишився малюнок кажана, подарований Юлієм Івановичем: його зробила його донька з нагоди 55-літнього ювілею тата (9.08.1991). Сталося так, що ця картина була залишена на кафедрі і згодом стала там чи не зайвою. З дозволу Юлія Івановича я зберіг її, і нині вона прикрашає мою оселю, а тепер і цю сторінку. Ігор Загороднюк (Українське теріологічне товариство
НАН України), Журнальна (скорочена) версія цього тексту у форматі ПДФ: Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Пам'яті Ілія Івановича Крочка // Вестник зоологии. — 2008. — Том 42, № 3. — С. 283-285. >>> |
|
|
Пам'яті Ю. І. Крочка — вчителя і науковця Наведений нижче текст підготовлено Людвігом Потішем, одним з учнів Юлія Івановича, доцентом кафедри ентомології Ужгородського національного університету. Текст люб'язно надано редакцією журналу "Вісник Ужгородського університету. Серія Біологія" (випуск 22). Представлена тут фотографія взята з цієї ж публікації; текст наводиться з виправленнями орфографічних, стилістичних і фактологічних помилок. |
1 грудня 2007 року на 74 році життя перестало битися серце непересічної людини — професора Юлія Івановича Крочка, корифея зоологічної науки Закарпаття та України. Юлій Іванович народився 9 серпня 1934 року в м. Ужгороді, де і жив до 2003 року, пізніше — в м. Будапешті. Як здібного студента Ю. І. Крочка по закінченні біологічного факультету УжДУ в 1957 році залишають на кафедрі зоології, де він пройшов шлях від лаборанта кафедри до професора, завідувача кафедри. Без перебільшення можна сказати, досягнуті успіхи — це титанічна праця Юлія Івановича, і його слід у зоології України є вагомим. Завершивши аспірантуру при Інституті зоології ім. І. І. Шмальгаузена в 1970 році він захищає кандидатську дисертацію, а 1992 року — докторську, залишаючись працювати викладачем на рідному йому біологічному факультеті. Поєднання викладацької і наукової роботи вимагало значних зусиль, педагогічна робота забирала багато часу і енергії. Юлій Іванович чудово справлявся як з однією, так і з іншою. Як активний член Всесоюзного теріологічного товариства брав участь у конференціях, географія яких включала основні наукові центри колишнього Радянського Союзу — Москву, Ленінград, Київ, Одесу, де Юлій Іванович виступав з доповідями. Лекції професора Крочка сприймалися легко, яким би складним не були матеріал або тема. Уважний до кожного, він завжди знаходив час на спілкування зі студентом чи колегою. Його злегка приглушений голос дуже швидко гіпнотизував аудиторію, а приклади, які він використовував, завжди були "з життя". Ніколи не дозволяючи собі самохвальства чи повчання, Юлій Іванович вмів дуже тонко застидати студента: не стільки боялися викладача, як соромилися не знати матеріал. Літні учбово-польові практики під керівництвом Юлія Івановича завжди були цікавими і проходили жваво та змістовно. Не будучи буквоїдом у викладанні, він не любив хитрування з боку студентів, вважаючи, що визначене програмою має знати кожен. Його кредо було простим — вчити треба на заняттях, а не на екзамені, і він ніколи не перетворював екзамен у тривалу екзекуцію. Готуючи майбутніх вчителів, Юлій Іванович багато уваги приділяв здобуттю студентами практичних навичок, оскільки прекрасно розумів, що вчитель у своїй педагогічній практиці зустрічає безліч проблем із унаочненням. Тому практичні заняття з ним — це керівництво до роботи учителя біології. Вміти виготовити експонат або препарат для роботи — пріоритет, на який завжди звертав увагу Юлій Іванович. І до сьогодні на кафедрі зоології УжНУ студенти на практикумах користуються навчальними матеріалами, виготовленими під його керівництвом і ним особисто. Визнання до цієї працелюбної і високоінтелігентної людини прийшло пізно. 1995 року він стає завідувачем Кафедри зоології Ужгородського університету і приділяє максимум своєї уваги вихованню нової генерації викладачів. Він не боявся, що учні стануть кращими за нього. Він прагнув цього, дуже жалкуючи, що ніхто не проявляв інтересу до його напрямку досліджень — вивченню біології рукокрилих. При цьому у бесідах сам визнавав, що це одна із складних груп для вивчення і потребує наполегливості. Не нав'язуючи свою думку іншим, він активно сприяв розвитку на кафедрі нших напрямків зоології, у тому числі й орнітології. Кінець ХХ ст. став для Ю. І. Крочка періодом визнання його наукових здобутків. Його запрошують бути автором нарисів до Червоної Книги України, визнають провідним в Україні спеціалістом з питань вивчення кажанів і запрошують на опонування кандидатських і докторських дисертацій, а згодом і до складу Спеціалізованої вченої ради Інституту зоології НАН України. Його доробки отримують визнання за межами України, і Юлій Іванович стає професором Угорської академії наук. Він бере активну участь в роботі міжнародних зоологічних форумів у Словаччині, Угорщині й Польщі, стає одним з організаторів міжнародної конференції "Кажани Карпатського регіону ІІ", що відбулася у Рахові. Звільнення Юлія Івановича з університету в лютому 2003 р. для більшості колег було радше шоком, ніж логічним завершенням його професійної діяльності. В ньому не відчувалося стомленості, його ідеї це підтверджували, але, очевидно, так мало статися. Він не опирався. За півроку він виїхав до Угорщини, де визнали всі його здобутки, а ще за декілька місяців він став професором Берегівського та Ніредьгазького педагогічних інститутів, де працював до кінця своїх днів. Юлій Іванович ніколи не був борцем, радше життєлюбом. Виховав сина і доньку, любив рідне місто Ужгород і, часто сюди навідуючися, завжди приходив на рідну кафедру і цікавився її життям. Він був незмінним, органічно не сприймав компроміси в науці, і це був його стиль. Важко уявити, що вже не побачиш учителя, його концентрований погляд, не впізнаєш його по ході або стриманому голосу. Доц. Л. А. Потіш Журнальна версія цього тексту: Потіш Л. А. Пам’яті Ю.І. Крочка — вчителя і науковця // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Біологія. — 2008. — Випуск 23. — С. 266–267. |
| розміщено на сайті 25 березня, 2008 |
|
Проте, Юлій Іванович завжди високо тримав голову, тримав високо і планку
своїх досліджень, був прекрасним педагогом і науковцем. Врешті, ми всі
часто маємо своє віддзеркалення у своїх не тільки учнях, але й дітях.
Я доволі добре знайомий з Василем Крочком, сином Юлія Івановича, ентомологом
і також педагогом. Нам всім є що наслідувати і чому навчитися у професора:
послідовності і наполегливості, такту і доброті, фаховості й ерудиції.