|
|
Валентин КРИЖАНІВСЬКИЙ Крижанівський Валентин Іванович — провідний фахівець в галузі вивчення мисливських звірів та охорони фауни. Автор близько 110 наукових праць, кандидат біологічних наук, член Ради Українського теріологічного товариства, завідувач Відділу фауни і систематики хребетних Інституту зоології НАНУ, один з головних авторів програм моніторингу фауни Чорнобильської зони та Плану дій зі збереження в Україні популяцій зубра. |
|
|
Валентин Крижанівський (1938–2008) — дослідник теріофауни України 28 лютого 2008 року пішов з життя відомий в Україні зоолог, один з провідних фахівців у галузі вивчення мисливських звірів та охорони фауни, автор близько 110 наукових праць, кандидат біологічних наук, член Ради Українського теріологічного товариства НАН України Валентин Іванович Крижанівський. Людина непересічна і разом з тим скромна, людина, що мислила філософськими категоріями, особистість. Валентин Крижанівський народився 15 липня 1938 року у місті Київ. Його дитячі роки пройшли у Києві та Чорнобилі, у материних батьків. 1945 року, у перший повоєнний рік він пішов до школи (Київська с/ш № 139), яку закінчив 1955 р. з золотою медаллю. Того ж року 18-річний юнак став студентом біологічного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка. Його спеціалізація проходила на кафедрі зоології, і 1960 р. Валентин Іванович отримав диплом з відзнакою про вищу освіту та рекомендацію кафедри для подальшого навчання в аспірантурі. Того ж 1960 року Валентин Іванович зарахований до аспірантури при Інституті зоології АН України, яку проходив у Відділі хребетних тварин під керівництвом професора Михайла Анатолійо¬вича Воїнственського протягом 1960–1963 років. Відразу по закінченні аспірантури (1963) його зарахували до штатних співробітників Інституту на посаду молодшого наукового співробітника. За півтора роки (1965) на спеціалізованій раді при Інституті зоології Валентин Іванович захистив дисертацію за темою «Благородний олень і сарна в Україні, їх екологія і перспективи господарського використання» і здобув науковий ступінь кандидата біологічних наук. Врешті, вся подальша наукова доля дослідника виявилася пов'язаною з цією академічною установою. Молодий і перспективний дослідник відразу після захисту дисертації був залучений до виконання наукових тем Інституту. Протягом 1964–1968 рр. він був виконавцем теми Відділу фауни і систематики хребетних «Мінливість еколого-фізіологічних і морфологічних особливостей хребетних і початкові етапи їх формування». Його розділ мав назву «Еколого-фізіологічні особливості різних популяцій вивірок фауни України», і цей його інтерес мав продовження щонайменше до кінця 1980-х років. Вивірці, її мінливості присвячено низку публікацій Валентина Івановича, опублікованих упродовж 1967–1977 років. [Нам відомо також про два рукописи, дотепер не надруковані: «Эколого-физиологические особенности различных популяций белок фауны Украины», 1966, 50 с.; «Особенности окраски некоторых форм белки обыкновенной», 1970, 87 с.]. Його цікавить не лише екологія окремих видів, він починає роботу над вивченням ресурсів мисливської фауни і розробки наукових засад ведення мисливського господарства. 1973 року Валентина Івановича обрали на посаду стар¬шого наукового співробітника, і він розпочав одну з ключових власних наукових тем, за якою був призначений відповідальним виконавцем (1973–1977), а насправді не залишав до неї інтерес усе подальше наукове життя: «Фауна, екологія і господарське значення копитних України». У цей період він проводить величезну кількість експедиційних досліджень у Карпатах і Закарпатті, Поліссі, степовій зоні і в Криму, де проводив дослідження за основною тематикою. Окрім того, він бере участь у експедиціях Інституту зоології у Забайкалля, Середню Азію, Монголію. У нього з'являються перші аспіранти, значно розширюються дослідницькі інтереси. В цей час він посідає почесну посаду голови Секції охорони і збагачення тваринного світу Українського товариства охорони природи. 1975 року Валентина Івановича призначають завідувачем Лабораторії екології і раціонального використання мисливських тварин, і на цій посаді він пробув до 1989 року. В цей період дослідник веде активні дослідження мисливських видів ратичних, працює над обґрунтуванням доцільності створення нових заповідних об'єктів, вивчає зміни фауни (у тім числі внаслідок розвитку меліорації) та питання акліматизації нових видів. Його цікавлять питання не тільки раціонального використання, але й охорони фауни. Поштовхом до цього стало започаткування видання «Червона книга України», до підготовки якого залучили і Валентина Івановича. Загалом у першому виданні «Червоної книги» вміщено 18 його нарисів про рідкісні види ссавців. 1988 року за редакцією Костянтина Ситника виходить видання «Редкие и исчезающие растения и животные Украины», в якому Валентин Іванович спільно з Олександром Корнєєвим представив розгорнутий нарис про всіх рідкісних ссавців України, насичений кадастровою інформацією та детальними мапами поширення видів. Широка ерудиція дослідника стала важливою при підготовці «Української радянської енциклопедії», для якої Валентин Іванович підготував 9 статей. З 1986 року, відразу після аварії на Чорнобильській АЕС, Валентин Іванович разом із колективом керованої ним Лабораторії активно включається у вивчення наслідків цієї аварії і впливу радіаційного забруднення на мисливські види тварин. З 1988 по 1996 рік, тобто у подальші майже 10 років більшість його праць була присвячена вивченню цієї тематики, включаючи оцінки дозових навантажень на тварин, вторинні сукцесії в Зоні, а у подальшому – важливість управління процесами відновлення фауни на звільнених від інтенсивної господарської діяльності територіях. У цей час значну частину свого натхнення Валентин Іванович приділяє розробці і виконанню програми «Фауна», затвердженої 2000 року. З його ініціативи та за особистої участі на території Зони була створена єдина в Україні (та Європі загалом) вільна субпопуляція рідкісного виду ссавців світової фауни – коня Пржевальського. Цей період досліджень був чи не найпотужнішим: це і нова проблематика, відсутня в літературі, і нові наукові розробки, пов'язані з вивченням фауни в екстремальних (не тільки для фауни, а й для дослідників) умовах, і нові концепції, пов'язані з тематикою відновлення первинної структури фауністичних угруповань. 1989 року Валентина Івановича призначають виконуючим обов'язки завідувача Відділу фауни і систематики хребетних, одного з найпотужніших за творчим потенціалом. При Відділі діяли Лабораторія екології і раціонального використання мисливських тварин, Український центр кільцювання птахів та Азово-Черноморська орнітологічна станція (як міжвідомчий підрозділ спільно з Мелітопольським педуніверситетом). У цьому відділі в різний час разом з Валенти¬ном Івановичем працювали такі відомі зоологи, як Михайло Воїнственський, Іван Сокур, Микола Щербак, Василь Абелєнцев, Юрій Мовчан, Всеволод Жежерін, Олександр Гізенко, Анатолій Фе¬доренко, Інна Рогатко, Олександр Петрусенко, Йосип Черничко, Володимир Лоскот, Борис Гала¬ка, Людмила Шевченко, а під його безпосереднім керівництвом Відділом, на якому наполіг Михайло Анатолійович, – Борис Сабіневський, Віктор Архіпчук, Герман Панов, Микола Клєстов, Марія Осипова. Наразі у Відділі продовжують працювати такі визнані фахівці, як Анатолій Полуда, Іван Легейда, Олександр Цвелих, Геннадій Фесенко та ін. Валентин Іванович дав путівку у життя таким зоологам, як Олександр Микитюк (перший аспірант), Олег Дудкін, Марина Шквиря та ін. Загалом ним підготовлено 8 кандидатів наук. На час розквіту дослідницької активності Валентина Івановича випала підготовка ІІ видання «Червоної книги України» (1994), до якого він підготував чотири нариси про найбільш уразливих ссавців (їжак вухатий, хохуля, горностай, зубр). У цей же період він готує кілька розробок за важливими для того часу госпдоговірними темами, серед яких були «Прогноз зміни тваринного світу у зв'язку з будівництвом Ташлицької ГАЕС» і «Розробка експертного заключення про вплив будівництва та експлуатації ВЕС на Ай-Петрі на тваринний світ». Він же став відповідальним виконавцем згаданої вище програми «Фауна», а згодом розробив План дій щодо збереження та відновлення зубра в фауні України», який 2007 р. був схвалений на державному рівні. В останні роки Валентин Іванович проявив велику зацікавленість у розробці тематики синантропізації фауни в умовах суцільної антропогенної трансформації довкіллі і підготував нарис рукопису, який, сподіваємося, буде опубліковано. На жаль, головна праця Валентина Івановича, рукопис якої постійно дороблявся і так само постійно відкладався у «довгу скриню» через різноманітні поточні справи Відділу та Інституту, – випуск «Копитні» у серії «Фауна України», так і не був дописаний. Відповідно, залишилася незавершеною і докторська дисертація про ресурси мисливських звірів України... Не від ліні чи браку ідей. Громадянська чесність, надзвичайна відповідальність за виконання поточних наукових тем, дещо відмінних від особистих наукових інтересів, щоденна кропітка праця з виконавцями планової тематики, з аспірантами, робота в редколегіях та експертних радах, – все це не тільки зобов'язувало, але й розкривало фахові якості дослідника, керівника, вчителя, колеги. Врешті, визнання прийшло без «Фауни» і диплома доктора. Колеги завжди цінували його надзвичайну фаховість і такт при вирішенні багатьох питань як суто наукового змісту, так і організаційного. Він брав участь, при тому активну, і був завжди послідовним, виваженим і наполегливим у роботі Національної комісії з питань ведення Червоної книги, Комісії з наукової номенклатури і термінології, Вченої ради Інституту зоології, багатьох інших інституцій, редакцій та експертних рад, що визначали і продовжують визначати розвиток зоологічної науки в Україні. Він був експертом Головного управління мисливського господарства, членом Президії УТМР, членом редколегії Лісового і мисливського журналу, головою Експертної ради щодо зубра при Мінекології, членом Bison Specialist Group IUCN. Проте було не тільки це, і різноманіття інтересів дослідника важко умістити навіть в одну спеціальну статтю про нього. Дякуємо долі за щастя знати цю непересічну людину. Хвороби серця виснажили Валентина Івановича, і його не стало 28 лютого 2008 року. Список наукових публікацій Валентина Крижанівського наведено
окремою сторінкою >>> Ігор Загороднюк, Лєна Годлевська, Вілена Боярчук P.S. Щиро дякуємо С. Гащаку, Г. Городиській, В. Домашлинцю, І. Ємельянову, А. Полуді, В. Смаголю, Г. Фесенку, М. Шквирі та Є. Улюрі за консультації та зауваження, висловлені при підготовці тексту до друку. опублікована журнальна версія цього тексту: |
||
| перша версія викладена на сайті
10.11.2008. |
||
