назад на сторінку 'наша фауна'

2010 рік
рік видри (Lutra lutra) в Україні

 

Lutra lutra, рис. А. КомароваЗбережемо видру !

Від 2009 року в Україні кожний рік присвячується одному з видів-символів, існування яких визначає цінність природних комплексів і охорона яких, як і увага дослідників фауни, має бути посилена. 2010 рік за рішенням 16 теріологічної школи-семінару (Поліський заповідник, 2009) присвячено охороні і дослідженням видри річкової, Lutra lutra (Linnaeus, 1758). Така наша активність проводиться з метою привернення уваги громадськості та влади України до проблем збереження у дикому стані одного з найбільш уразливих видів хижих ссавців, стан популяцій якиго залежить, насамперед, від ставлення людей до нього. Через особливості просторової структури популяцій вид неможливо охороняти в межах окремо взятої заповідної території, і успіх може бути забезпечений тільки шляхом охорони виду по всій гідрографічній мережі.

Видра річкова — єдиний вид роду Видра (Lutra Brunnich, 1771) у нашій фауні, який у свою чергу представляє окрему підродину. Ця висока таксономічна відокремленність виду означає значну його морфологічну і так само екологічну окремішність. Все це разом визначає унікальність виду, при тому виду, який живе на теренах України з давніх давен, проте часом не живе, а виживає: прес мисливців, нелюбов рибоводів, турбування з боку рибалок, відпочивальників тощо, врешті помітне збідніння кормової бази - все це призвело до значного скорочення чисельності і широти ареалу видри. Охоронний статус виду, запроваджений ще до першого видання "Червоної книги", і падіння попиту на хутро хижих тварин дещо покращили ситуацію, проте практично повсюдно вид знаходиться у пригніченому стані.


видреня в руках нашого колеги Ігоря ДикогоМорфологічні особливості виду

Видра річкова, або звичайна, або євразійська (Lutra lutra) — порівняно крупний напівводний ссавець. Одна з народних назв цієї тварини — «порішня» — пов’язана з частими зустрічами його уздовж річок.

Вже перше знайомство з його зовнішнім виглядом дозволяє переконатися у відмінній пристосованості цього звіра до існування у водному середовищі: видовжений, валькуватий тулуб, стиснутий у дорзо-вентральній площині, короткі і сильні ноги з добре розвиненими плавальними перетинками між пальцями, широка шия і невелика голова, широка і плеската, з короткою мордою, дещо опуклими очима і маленькими вухами, вузькі ніздрі (здатні закриватися під час перебування під водою) (Корнєєв, 1959).

На відміну від наземних тварин, волосяний покрив видри практично не має сезонного диморфізму; основна відмінність виявляється в більш бляклих тонах зимового забарвлення. Тварина має добре розвинений нюх, який активно використовує при пошуку поживи на березі, у тому числі і жаб, що зарилися в ґрунт, і ящірок (Корнєєв, 1959). Під водою тварина орієнтується і полює за допомогою вібрисів — пучків чутливого жорсткого волосся на верхній і нижній губі тварини, які формують своєрідні «вуса».

Видра — один з найбільших представників родини Mustelidae. Довжина тулуба самця складає найчастіше до 90 см, а хвоста – до 50 см, при вазі близько 10 кг; розміри самиці — декілька менше. Відомі випадки зустрічі великих особин з довжиною тулуба більше 110–120 см.


молода Lutra lutra, що йде 'ніс у хвіст' за мамою, фото з сайту анекдотов.netОхоронні статуси

Видра — один з найцінніших хутрових звірів водно-болотяного комплексу, який в кінці XIX та на початку XX століття унаслідок надмірного полювання був майже повністю винищений в багатьох європейських країнах. Законодавчі ініціативи, що виникли спочатку у Великій Британії, а потім і в інших європейських країнах, призвели до цілковитої заборони господарського використання ресурсів видри. 1994 року цей вид внесено до «Червоної книги України» зі статусом «зникаючий» (Волох, 2003). У поточному виданні ЧКУ (2009) вид має категорію «неоціненний».

За оцінками МСОП та ЄС видра річкова має категорію «NT» («близький до загрозливого стану»), вид внесено до Додатку 2 (основного для ссавців) до Бернської конвенції та Додатку 1 до Вашингтонської конвенції, відомої також як «CITES»; він включений в регіональні червоні переліки Миколаївської, Сумської і Полтавської областей (огляд категорій див.: Годлевська, Загороднюк, 2010).


Поширення

З літератури відомо, що «Тривалий час поширення видри було обмежено водоймами Полісся та Лісостепу. Деінде вона зустрічалась у Карпатах та у не багатьох степових річках» (Волох, 2003). В даний час цей вигляд широко поширений практично на всій території України. Найбільша щільність тварини реєструється на півночі країни — в Українському Поліссі, найменша — у південних районах. Згідно з дослідженням А. Волоха (2003), в кінці 1990-х років до ще не освоєних видрою ділянок слід було віднести територію між гирлом Дніпра і Утлюцьким лиманом Азовського моря. Проте, на думку цього дослідника, слід чекати розселення видри по меліоративних каналах Каховської і Кримської зрошувальної системи. Можлива його поява найближчим часом на Кримському півострові (Панов, 2002, Волох, 2003). Помітне відновлення ареалу видри відбулося останнім часом і на сході України, зокрема у басейні Сіверського Дінця, де в останній час цей вид заселив практично всі ліві (північні) і більшість правих приток (Загороднюк, Коробченко, 2008).

Серед причин, що сприяють розселенню видри, слід відзначити кліматичні зміни — глобальне потепління, наслідком якого стало значне скорочення тривалості льодоставу на мілководих водоймищах лісостепової і степової смуг України, або й його повна відсутність (Волох, 2003).

Серед опублікованих наукових праць, присвячених видрі, слід виділити монографію. В. Абеленцева (1968) та статті О. Корнєєва (1959) і А. Волоха (2003). В той же час в більшості публікацій, як зазначає останній автор, «лише наведені дані про окремі зустрічі видри та про характер її перебування в певних регіонах». З останній оглядів варто відзначити огляд Г. Панова «Динаміка ареалів та чисельності напівводних хутрових звірів в Україні у другій половині ХХ століття (2002) та статтю С. Жили (2005) «Видра в Україні».


типовий біотоп видри, річка Деркул, фото Віктора РадченкаМісця оселення

Видра вельми невибаглива до характеру місць оселення. Сліди її перебування з однаковим успіхом можна виявити на берегах водоймищ різних типів — від таких крупних річок як Дніпро, Десна, Буг і Донець до невеликих річок і дрібних заплавних або терасових озер, меліоративних каналів, сільських ставів.

Визначальними чинниками є розвиток гідрологічної мережі, характер гідрорежиму водойм і наявність корму (насамперед, риби). Тому у верхів'ях пересихаючих малих річок і струмків видру можна і не зустріти. Разом з тим, глибина водойм особливо сильного впливу на топічні преференції тварини не має. Так, нами у великій кількості відмічені сліди перебування видри (відбитки лап, послід, рештки здобичі) на річці Середня Балаклейка (Балаклейський р-н, Харківська обл.), що має глибини 0,2–0,5 м і нечасті дзеркала чистої води в оточенні заростей очерету. Аналогічні місцезнаходження характерні для річок Айдар і Деркул (Луганщина). Типові кормові столики з молюсків показано на фотографії (р. Деркул, липень 2010 р.). Природно, що подібні водоймища є літніми кормовими ділянками тварини і не відвідуються ним в зимовий період.

сліди видри на снігу біля води, фото Євгена СкоробогатоваВзимку видра переходить у відносно глибоководні ділянки водойм, що не промерзають. Саме наявність в цей період льодового покриву, що утрудняє доступ до води, часто стає чинником, який обмежує можливість використання видрою водойм (особливо непротічних) і, як наслідок, можливості подальшого розселення виду. Закраїни та ополонки активно використовуються видрою при пересуванні по своїй ділянці взимку. В цей час можливі тимчасові концентрації на одному відрізку водотоку понад 10 тварин.

Нори видра облаштовує з виходом під водою, як правило, на глибині 50–80 см (Корнєєв, 1959). Кінцівки видри погано пристосовані для риття нір, тому вона охоче використовує для житла притулки інших напівводних тварин, особливо покинуті боброві хатини і нори (Сидорович, 1995). Наявність бобрів у водоймі дає й інші позитиви для видри — взимку для виходу на поверхню вона часто використовує боброві ополонки, які всю зиму підтримуються господарями у «робочому стані». Боброві ставки відіграють важливу роль у житті видри, що обумовлено, порівняно зі звичайними русловими ділянками, вищою чисельністю риб та інших потенційних кормових об'єктів тварини (напр., земноводних).


Індивідуальні ділянки

Розміри індивідуальних ділянок видри і ступінь їх перекривання дуже варіюють і визначаються наявністю сприятливих екологічних умов і щільністю місцевої популяції звіра. Для великих і середніх річок, що вирізняються достатньою кількістю вільних заплавних водоймищ і гніздових ділянок, а також розвиненою кормовою базою, характерна менш виражена територіальність видр, що населяють їх (http://www.ruferret.ru/page-id-180.html). Протяжність індивідуальних ділянок на таких водоймах відносно невелика – до 7 км (в середньому 3–4 км). Для малих річок характерна інша картина — протяжність індивідуальних ділянок коливається від 2,5 км (включають розташовані поряд риборозплідні ставки) до 28 км і більше (в середньому 10–12 км). Велика протяжність ділянок обумовлена в основному нестачею кормових ресурсів. З цієї ж причини для водотоків цього класу відмічена чіткіша територіальність і сталість ділянок видри.


маркувальні точки видри (послід), фото Євгена СкоробогатоваЖивлення

Попри різноманітність раціону видри, його основу (від 65 до 95%) складає риба (Taastrom, Jacobsen, 1999, Lanszki et al., 2001, Preston et al., 2006). Слід зазначити, що жертвами видри стає переважно дрібна риба, до 20 см завдовжки, позаяк крупна здобич складає лише 2–5% від загального улову тварини. Докладне вивчення цього питання (Lanszki et al., 2001) дозволило встановити вибірковість кормової поведінки видри на риборозплідних ставках: найбільшу частку здобичі видр (96%) склали екземпляри до 100 г, а частка особин вагою понад 500 г складає лише 0,1–0,4%. При цьому основною здобиччю була т. зв. «сміттєва» риба (зокрема, карась), тоді як частка «товарної» риби (короп, щука) була не вищою від 35–41%.

Згідно з О. Корнєєвим (1959), ссавці є «випадковим» кормом і складають до 8–9% раціону видри, рештки птахів зустрічалися в шлунках видр в період гніздування птахів (червень–липень) — 1,2%. У зимовий період важливу роль у живленні видри можуть відігравати черепахи (до 20%). Хоча видри відносяться до вузькоспеціалізованих хижаків-іхтиофагів, велике значення в їхньому живленні мають раки і амфібії. Роль останніх особливо збільшується на невеликих річках і меліоративних каналах з недостатньою для живлення кількістю риби і раків (С. Жила).

Практично всі дослідники, що вивчали живлення видри, відзначають, що добовий раціон дорослої тварини складає близько 1 кг. Якщо ж взяти до уваги, що чисельність видри в Україні відносно невелика (0,5–2 особи на 10 км водотоків), то говорити про будь-який серйозний вплив цього виду на стан іхтіофауни в наших водоймах не має жодного сенсу.


Литература

Абелєнцев В. I. Куницеві. — Київ: Наук. думка, 1968. — 280 с. — (Серія: Фауна України. Том 1 (Ссавці), вип. 3).
Волох А. М. Сучасне поширення видри (Lutra lutra L., 1758) в Україні та її чисельність // Вісник Запорізького держ. ун-ту / Фіз.-мат. та біол. науки. — 2003. — № 1. — С. 1–7.
Волох А. М., Роженко М. В. Видра річкова, Lutra lutra Linnaeus, 1758 // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — Київ: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 543. >>>
Годлевська О., Загороднюк І. Ссавці // Фауни України: охоронні категорії. Довідник / За ред. О. Годлевської, Г. Фесенка. — Київ, 2010. — С. 25–28.
Жила С. Видра в Україні / Полювання та риболовля. — 2005. — №7 (45). — С. 12. >>>
Корнєєв О. П. Видра на Україні, її екологія та шляхи раціонального використання // Труди зоол. музею Київського держ. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. — 1959. — Том 18, Вип. 1, № 6. — С. 9–58.
Панов Г. М. Динаміка ареалів та чисельності напівводних хутрових звірів в Україні у другій половині ХХ століття // Вісник Львів. ун-ту. Сер. біол. — 2002. — Вип. 30. — С. 119–132. >>>
Сидорович В. Е. Норки, выдра, ласка и другие куньи. — Минск: Уроджай, 1995. — 191 с.
Lanszki J., Koermendi S., Hancz C., Martin T. G. Examination of some factors affecting selection of fish prey by otters (Lutra lutra) living by eutrophic fish ponds // J. Zool., Lond. — 2001. — Vol. 255. — P. 97–103.
Preston S. J., Portig A. A., Montgomery W. I., McDonald R. A., Fairley J. S. Status and diet of the Otter Lutra Lutra in Northern Ireland. // Biology and Environment: Proc. of the Royal Irish Acad. — 2006. Vol. 106b, N 1. — P. 1–7.
Taastrum H.-M., Jacobsen L. The diet of otters (Lutra lutra L.) in Danish freshwater habitats: comparisons of prey fish populations / J. Zool., Lond. — 1999. — Vol. 248. — P. 1–13.


Інформація про видру на нашому сайті

Google

сторінку підготовлено Євгеном Скоробогатовим та Ігорем Загороднюком
створено 25.06.2010, поновлено 11.07.2010

повернутися на сторінку "види-символи"
повернутися на сторінку "фауна"