|
|
Суперечливі
назви родів звірів фауни України
Ігор Загороднюк (Українське теріологічне
товариство НАН України)
Вступ
Суперечки щодо українських назв деяких
родів і видів ссавців тривають дотепер, попри нашу домовленість
на 9-й теріошколі намагатися дотримуватися назв, обговорених
і прийнятих на тому нашому зібранні. Цьогорічна теріошкола,
яка проходитиме в Криму (див. відповідні розділи сайту
і форуму), за пропозицією організаторів, включатиме круглий
стіл щодо назв ссавців (пропозиція М. М. Товпинця). Це
викликано необхідністю затвердити деякі зміни, що накопичилися
за 10 років, а також важливі доповнення, пов'язані з назвами
трьох груп ссавців: свійських тварин, лабораторних тварин,
а також ссавців, яких традиційно утримують у зоопарках
України. Мова також йтиме про питиння уніфікації назв
родин.
Для "розкрутки" теми цього року
на семінарі "Мисливська
фауна на природно-заповідних територіях: загрози і перспективи"
це питання було запропоноване оргкомітетом для обговорення,
і всі ми отримали відовідний лист-запрошення, який фактично
зобов'язав мене підготувати доповідь про проблемні питання
в мисливській термінології: "Українська термінологія
у мисливствознавстві: огляд і назви мисливських звірів".
Відповідний рукопис з обгрунтуваннями поточних
назв, викладених на нашому сайті, та пропозиціями
до подальших дискусій на майбутньому круглому столі, майже
завершено і буде здано до друку у одне з фахових видань.
Тут буде викладено кілька фрагментів статті щодо родових
назв, які найчастіше дискутуються в товаристві і (особливо)
поза товариством на різноманітних інтернет-форумах і педіях
(зокрема, на вікіпедії).
Перший фрагмент: назва роду Sciurus,
викладений у зв'язку з новою хвилею цікавості до цього
об'єкту досліджень та його наукової назви в інтернет-мережі.
Назва роду Sciurus
Існує кілька конкуруючих назв, вкл. «вивірка»
та «білка» [Загороднюк, 2008-2009]. Перша з них є однією
з найдавніших і згадується з літописних часів до сьогодення
і різних варіаціях (вкл. вівериця, вевериця, вивірка,
вивюрка). Назва «білка (білиця)» також вживана в мисливській
літературі і статзвітності (2тп), проте має заплутану
етимологію, розслідування якої показало відповідність
її роду Martes (куна).
Традиція іменувати коштовне хутро як «біла»
(бђла) іде від літописних часів (напр., в іпатіївському
літописі «по бђлђ. и вђверици» (верс. «вђверичђ») від
кожного диму [Літопис, 1989])1
і має низку подібних за значенням слів, що означають достаток,
багатство, податок, цінність: білувати (хутро2),
Білгород, білизна (у т.ч. й риба), білуга, біла хата,
біле личко та низку значень із заміною «л» на «р»: біра,
бірка, бірувати (бути спроможним [платити оброк]). Очевидно,
що термін пов’язаний з позначенням цінного хутра (насамперед
кунового). Назва «білка» використовується й дотепер для
куниць в Болгарії. За болгарськими теріологічними зведеннями,
«белка» і «златка» — два ідентичні українським види роду
Martes: Martes foina та Martes martes
[Пешев та ін., 2004; Бозайница..., 2010]. Враховуючи походження
літописних традицій Руси, можна вбачати збереження етимологічного
коріння «біли/білки» у сучасній болгарській назві куни.
Імовірно, відома в Україні назва «білодушка» для Martes
foina зберігає етимологічний зв’язок з «бђла».
Вивірка, або вівериця — найпоширеніша
назва Sciurus у слов’янських мовах, яка збереглася
дотепер і використовується у сучасних зведеннях щодо фауни
України [Загороднюк, 1999; Дулицкий, 2001; Делеган та
ін., 2005; Булахов, Паховом, 2006 та ін.]. Власне цю назву,
походження якої виводять з долітописних часів3,
але яка була у переліку репресованих назв у 1933–1953
рр., і варто підтримувати у широкому вжитку, полишивши
контраверсійне «бђлка», яким упродовж десятиліть витісняли
не тільки українське «вивірка», але й російське «векша»4,
широко вживані ще 50-60 років тому. Слово «вивірка» є
одним з найдавніших зоонімів Руси, який дотепер вживається
у науковій літературі та як народна назва в усіх тих регіонах,
які зазнали найменших впливів термінологічного ревізіонізму.
Поява подібних до «бђлка» зоонімів є прикладом «термінологічного
суржику» (термін Ю. Некрутенка).
Виноски з тексту
1. Тлумачити це
як «данину ... брали вони по білій вивірці» з приміткою
«біла вивірка — це зимовий горностай» [Літопис, 1989]
є, на думку автора, абсолютно помилковим. Мова напевно
йшла про «білу» як про «куницю».
2. Фактично слово «білувати»
(вичищати) можна пояснити «звільненням» здобичі від непридатної
(«чорної») середини: м’ясо хижаків в їжу не брали, тому
шкіру вибілювати, вивільняти з неї «чорне». Надалі слово
«білувати» закріпилося за процедурою зняття шкіри.
3. У більшості тлумачних словників
(Фасмера та ін.) походження слова пов’язують з давніми
індоєвропейськими *ver- «гнути» та *sver- «висіти в повітрі»
(також порівн.: «верткий»).
4. За Фасмером [Фасмер, 1964–1973],
одна з найбільш визнаних версій походження слова «вђкъша»
— як зменшувальне від «вђвериця» з суфіксами ка і -ша.
Цитована література
Бозайници в България // Уикипедия. — http://bg.wikipedia.org/wiki/
(15.05.2011).
Булахов В. Л., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України.
Дніпропетровська область. Ссавці (Mammalia). — Дніпропетровськ:
Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. — 356 с.
Делеган І. В., Делеган І. І., Делеган І. І. Біологія лісових
птахів і звірів. — Львів: Поллі, 2005. — 600 с.
Дулицкий А. И. Биоразнообразие Крыма. Млекопитающие: история,
состояние, охрана, перспективы. — Симферополь: СОНАТ,
2001. — 208 с.
Загороднюк І. Контрольний список теріофауни України //
Ссавці України під охороною Бернської конвенції / Під
ред. І. В. Загороднюка. — Київ, 1999. — С. 202–210. —
(Праці Теріологічної школи. Вип. 2).
Загороднюк І. В. Таксономія і номенклатура немишовидних
гризунів фауни України // Збірник праць Зоологічного музею.
— Київ, 2008–2009. — № 40. — С. 147–185.
29. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця;
Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591
с.
Пешев Ц., Пешев Д., Попов В. Фауна на България. Mammalia.
— София: Акад. изд-во „Марин Дринов“, 2004. — Том 27.
— 632 с.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: Пер.
с нем. — М.: Прогресс, 1964, 1967, 1971, 1973. — Т. 1–4.
— Онлайн версія: http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Vasmer.htm.
P.S. назву «вивірка» вжито також
у оглядах
Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних
земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239–250.
— (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).
Храневич В. Ссавці Поділля. Огляд систематичний. — Вінниця:
Віндерждрук ім. Леніна, 1925. — 31 с. — (Кабінет виучування
Поділля. Вип. 4).
Шарлемань М. Звірі України. Короткий порадник до визначання,
збірання і спостерігання ссавців (Mammalia) України. —
Київ: Всеукр. кооп. видавн. союз (Вукоопспiлка), 1920.
— 83 с.
Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань
М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во
України, 1927. — С. 9–67. — (Словник зоологічної номенклатури.
Частина 2).
P.P.S. «вивірка» як друга назва
разом з «білка»
Маркевич О. П., Татарко К. I. Російсько-українсько-латинський
зоологічний словник: термінологія i номенклатура. — Київ:
Наукова думка, 1983. — 412 с.
Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали
до вивчення фауни Української РСР). — Київ: Вид-во АН
УРСР, 1956. — 188 с.
|
